“Все, що взяли звідти - це один одного”. Хто приходить в гуманітарний Центр речей?

Пенсіонери, маленькі діти та підлітки, їх батьки - всі ці люди приїхали у Вінницю, тікаючи від обстрілів та бомбових ударів з інших міст. Десятки людей сьогодні, як і вже понад тиждень приходять в гуманітарний Центр речей для того, щоб підібрати собі необхідний одяг та взуття. Більшість з них тут вперше. В більшості немає у що переодягнутися і, на жаль, немає куди повертатися після перемоги.

Довжелезні стелажі повністю завішані одягом, заповнені взуттям, дитячими іграшками, постільною білизною, рушниками тощо. Інколи з’являються й дитячі візочки та колиски. Всі ці речі переселенці можуть брати безкоштовно у центрі, який почав діяти на початку квітня.

Асортимент тут поповнюється фактично щодня - гуманітарку надсилають закордонні благодійники. Приносять одяг в хорошому стані й пересічні вінничани та волонтери.

На вході адміністратори перевіряють в людей документи - паспорт, довідку внутрішньо переміщеної особи чи додаток “Дія”. Після цього можна йти обирати потрібні речі.

В когось на обличчі читається розгубленість, хтось посміхається, тримаючи в руках рушник - пояснює, що такий самий був вдома. Батьки допомагають дітям обрати іграшки, “на око” намагаються визначити розмір верхнього одягу - підійде чи ні?

Вперше сюди прийшла жінка з маленьким сином. Вони родом з Херсона. Виїхали звідти на свій страх та ризик менше тижня тому. Зараз намагаються освоїтися в новому місті, вже вдалося знайти помешкання, скоро будуть шукати роботу.

“Все, що взяли - це один одного. Тікали звідти, бо життя там не було: ціни високі, всюди ходять росіяни. Ми жили у багатоповерхівці і поруч з будинком постійно стріляли, були чутні вибухи в Чорнобаївці. Зараз тут, у Вінниці, з нами живе ще одна родина з Херсонської області. Вони виїхали звідти пізніше - точкою неповернення стало те, що росіяни почали ходити по будинкам і шукали дівчат. З якою метою? Навіщо? Нам було страшно там жити, страшно виходити на вулицю, розстрілювати могли за будь-що, - зізнається жінка. - Зараз винаймаємо житло - нам пощастило, господарі зробили величезну знижку з огляду на те, що грошей у нас фактично немає. Але треба жити далі. Є заради кого”.

Біля поличок з іграшками стояла подружня пара з двома дітьми. Родина теж нещодавно у Вінниці, приїхали з Бородянки й поселилися у родичів.

“Ми виїжджали на свій страх та ризик. Дорогою було багато блокпостів, нас шманали, перевіряли все - документи, речі, запитували, чи є горілка. Я ховала в бюстгальтер гроші, щоб зберегти їх. Вони забирали в нас їжу, - згадує Олена. - Ми взяли мінімум речей, не взяли навіть іграшки для дітей. Бо, зрештою, які можуть бути іграшки, якщо нас вб'ють? Нам пощастило виїхати з першого разу, багато знайомих та родичів були змушені повернутися назад - їх розвертали та погрожували розстрілом”.

Таких історій тут повно, розповідає волонтерка Анна, яка допомагає в гуманітарному Центрі речей. Дівчина зізнається, що багато людей, які приходять сюди, бояться натовпу - тому їх доводиться супроводжувати та підказувати, що і де можна знайти.

“В середньому щодня сюди приходить понад 1500 людей. З самого початку це були кияни та харків'яни. Зараз приходять люди з Краматорська, Донецька, Луганська. Періодично з'являються й одесити, - розповідає Анна. - Найбільший попит тут на речі для дорослих, бо не завжди є вся розмірна сітка. Взуття та дитячі речі є. Зараз ми також почали давати по одному комплекту постільної білизни в руки, хочеться, щоб всім вистачило. Якихось інших обмежень немає, кому скільки й чого треба - те й беруть”.

Волонтерка також додає, що в Центр інколи заходять і самі вінничани - приводять сюди людей, яких прихистили в себе вдома.

Адреса гуманітарного Центру речей: вул. Кармелюка, 2 (другий поверх). Графік роботи Центру: з 10.00 до 17.00, з понеділка по п’ятницю.