Тепло сердець для тих, хто півстоліття допомагає рухати місто. Школярі підтримали ветеранів праці Вінницької транспортної компанії

Ініціативу організував департамент освіти Вінницької міської ради. Разом із представницею відділу виховання та позашкільної роботи Наталією Логіновою юні волонтери прийшли до транспортників у гості. У святкових коробках – рукавиці, шкарпетки, чай, мед, цукерки, печиво та філіжанка у формі гарбуза – символ домашнього затишку й вдячності у холодну пору року.

«Ми хотіли подарувати їм частинку тепла, бо саме ці люди щодня дбають, щоб діти приїхали до школи, вчителі – на уроки, а батьки – на роботу. Без них місто просто не рухалося б», – розповіла Наталія Логінова. До Міжнародного дня турботи та підтримки учасники дитячого волонтерського центру «VinPatriot» вирішили зробити щиру добру справу. Ми дізналися, що у Вінницькій транспортній компанії є працівниця, яка пропрацювала понад пів століття. А коли прийшли знайомитися з профкомом підприємства, виявилося, що таких ветеранів праці п’ятеро».

Кошти на подарунки діти заробили самі, під час благодійного шкільного ярмарку. Ідея підтримати працівників комунального підприємства народилася саме після нього. Тож діти вирішили потурбуватися про них, підтримати й подякувати за роки служіння громаді. Адже саме ці люди багато років забезпечували комфорт вінничан, щоб трамваї та тролейбуси вчасно виходили на лінію.

«Ми часто проводимо волонтерські акції для військових – відвідуємо поранених, передаємо подарунки. Але водночас хочемо дарувати частинку тепла й звичайним людям, які присвятили життя своїй праці. Це про доброту й підтримку всіх, хто поруч», – додала пані Наталія.

Одного з працівників ВТК діти застали саме за роботою – він згрібав опале листя під деревами-велетнями, які колись сам висаджував маленькими саджанцями. Анатолій Лоїк, прибиральник територій трамвайного депо, понад півстоліття дбає, щоб довкола підприємства було чисто, затишно й зелено.

«Я пам’ятаю ці ялинки ще по метру, – усміхається він. – А зараз вони вже вище триповерхівки. Та й інші дерева на алеї біля транспортної компанії я колись садив, щоб людям була тінь. Роботу свою люблю, інакше б стільки десятиліть не працював би. Земля відповідає взаємністю на турботу, дає енергію», – ділиться чоловік. У молодості пан Анатолій сам любив робити людям сюрпризи.

«Отримувати не менш приємно. Головне – увага. Коли тебе пам’ятають, то ніби додають ще одну весну життя», – каже сивочолий прибиральник.

Навіть серед шуму рейок і гуркоту вагонів залишається місце людяності, вдячності й теплу, яке рухає не менше, ніж колеса трамваїв.