На Європейській площі відкрили виставку – «Цегляна інтонація Вінниці»

Як зазначили організатори виставки саме у Вінниці вперше в кінці XIX століття запровадили використання силікатної цегли в будівництві. Тут звели й перший завод силікатної цегли. Тож наше місто було інноватором у сфері будівельних матеріалів, а нові споруди створювали неповторну вінницьку архітектурну інтонацію.

«В освітній сесії «Культурний код Вінниці: у пошуках “вінницькості”» ми намагаємось розкрити нашу унікальність у пошуках внутрішніх сенсів. Впевнені, що в серці кожного вінничанина мають місце асоціації, що перевищують межі архітектурних форм та просторів. Ця експозиція спрямована на відкриття нових граней нашої ексклюзивності», – говорить перший заступник директора департаменту культури Вінницької міської ради Олексій Циганков.

Також він додав, що ідея створення експозиції зародилася навесні цього року, а влітку займалися фотографуванням об’єктів з силікатної цегли, які помістили на десяти банерах.

Приватні будинки, що втілюють традиційність та оригінальність, релігійні споруди, які виражають свою масштабність та витонченість, – усі вони мовчазно розповідають історію Вінниці через текстуру силікатної цегли. Серед них будинки: на вул. Архітектора Артинова, 5; вул. Соборна 73 та 75; вул. Степана Бандери, 2 та інші.

Серед авторів виставки «Цегляна інтонація Вінниці» – докторка історичних наук, професорка Тетяна Кароєва, яка спільно з кандидаткою історичних наук Ольгою Грабовською працювали над матеріалами.

«У Вінниці є унікальна риса в архітектурі чого немає в інших містах України – це використання силікатної цегли до 1917 року. Ми маємо тут свою особливість і це потрібно підкреслювати. А ще ми звикли асоціювати силікатну цеглу з дев’ятиповерховими будинками радянського часу, а та силікатна цегла за допомогою різних пігментів мала, крім білої, ще щонайменше сірий, рожевий та зелений колір. Ми були першими у використанні архітекторами такого будівельного матеріалу. Виявлено 71 будинок, де використано силікатну цеглу. Ми маємо зберегти та популяризувати нашу унікальну матеріальну та нематеріальну історико-культурну спадщину», – зазначає Тетяна Кароєва.

Автор фото, які використали для стендів – Олексій Циганков, дизайн – Андрій Янченко.

Триватиме виставка до 24 листопада.

Для довідки:

У Вінниці фіксують досить пізню появу (у порівнянні з іншими територіями України) цегляного будівництва, що було притаманно для лісостепового Південного Побужжя загалом. Йдеться про XVI ст.

Спочатку місцеві цегельні заводи були тимчасовими й створювалися для будівництва конкретної споруди. Першим підприємством комерційного типу був заснований у 1830 р. завод на Дубовецькій слободі.

У 1894 р. з активізацією будівництва в місті діяло вже чотири великих цегельних заводи, але справжній бум розпочався пізніше, наприкінці 1900-х рр. Напередодні Першої світової війни функціонувало шість підприємств, де працювали майже 300 працівників. За рік вироблялося до 35 млн цеглин.

Початок виробництва силікатної цегли у Вінниці датується 1899 р. Його власником було акціонерне товариство Абази Костянтина Володимировича і К. Підприємство розташовувалося на земельній ділянці Петра Вєрьовіна, що знаходилась південніше перехрестя сучасних вулиць Брацлавської та Замостянської. У 1903 р. заводом уже володів Петро Вєрьовін, а з 1912 р. – Ісаак Мар’яновський та Арон Файгенбаум. Він мав офіційну назву «Вінницький силікатний завод».

Спосіб виготовлення силікатної цегли був запатентований у 1880 р. в Німеччині, де й розпочали її промислове виробництво у 1894 р.

Основу силікатної цегли складала суміш вапна та піску, яка піддавалася автоклавній обробці (твердінню в насиченому парою середовищі під тиском понад 8 атмосфер при температурі 170-200º С).

У Вінниці тоді працював архітектор В. В. Краусс, австрійський підданий, який уже був знайомий із новим будівельним матеріалом. Він і став ініціатором спорудження заводу. Для популяризації силікатного виробництва випустив друком книгу «Виробництво силікатної цегли та черепиці з застосуванням апарату Егера для гашення вапна в порошок» (Вінниця, 1901), а наступного року – більш повне видання «Цегла ХХ століття: повна інструкція з побудови силітатних заводів і для виробництва виробів» (Вінниця, 1902). У 1902 р. в країні нараховувалось уже сім таких заводів: по одному в Бердичеві, Вінниці, Катеринославі, Києві.

Окрім цегли, «Вінницький силікатний завод» виробляв силікатну черепицю та тротуарну плитку. У контексті заходів боротьби з пожежами земська влада підтримала ініціативу з використання силікатної черепиці та всіляко її рекламувала.

Вінницька силікатна цегла мала специфічне щільне дрібнозернисте тісто. Перші роки під час виробництва у тісто додавали дуже дрібний гранітний відсів, але згодом відмовилися від нього.