Дружині вінничанина Віталія Кудрика передали орден «За мужність» III ступеня (посмертно)

Чоловік Лесі майже 19 років пропрацював у Державній податковій адміністрації. Це його перша робота: «Він мені завжди говорив, що це не його робота – це служба».

З перших днів великої війни чоловік добровільно пішов до місцевого військкомату. 12 березня його мобілізували та долучили до прикордонної комендатури швидкого реагування 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова. У складі цього загону він виконував бойові завдання на державному кордоні Чернігівської та Донецької областей.

З початком формування 15 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України Віталій добровольцем долучився до формування загону «Сталевий кордон».

Після проходження відповідної підготовки загін Віталія Кудрика відправили на бахмутський напрямок. У червні 2023 року чоловік прийняв свій останній бій. Разом з побратимами вони відбивали ворожий наступ. Вінничанин, навіть отримавши важкі поранення, до останнього керував діями своєї групи та відбивав наступ противника.

«Були ситуації, коли Віталій не виходив на зв’язок. Але потім телефонував, казав, що все добре. Навіть частіше він нас заспокоював, казав, що все буде добре. Я сподівалася, що так буде й у той фатальний день…» – згадує дружина Леся.

У Захисника залишилися дружина та двоє діток.

«Нашому молодшому синочкові Дімі – майже три роки. Це сонечко, яке нас розвеселяє. Доньці – 19 років. І вона відчуває такий самий біль як я. Я можу з нею поговорити, і вона мене зрозуміє, – говорить Леся Кудрик. – Я завжди кажу, що мені, напевне, легше, бо я залишилася з дітьми… Як інші дружини… Це дуже важко».

Війна забирає найкращих синів та доньок України. Віталію Кудрику – навіки 42 роки…

«У нього було хобі – це сад у 200 дерев. Це яблуні та груші. Він говорив, що коли закінчиться війна, то зробить там пасіку і буде займатися бджільництвом. Цього, на жаль, не сталося…» – з сумом говорить дружина полеглого оборонця.